Версія для друку

Наше дозвілля - сходження на гору Парашку(1268,5 метрів)

Наше дозвілля - сходження на гору Парашку(1268,5 метрів)

 

Я(Дмитро) був пластуном, і коли мав 13-15 років я дуже часто ходив в гори, при чому не тільки влітку, а і зимою.  Припинивши активне пластунство я мріяв про походи в гори та ніяк не доходили руки. А цього року моя мрія здійснилася! 15 вересня о 7.30 ранку я, Анатолій і Лариса, працівники компанії Крона, вирушили зі Львова в Сколе, щоб підкоряти гору Парашка, одну з найвищих гір в Cколівському районі, висота якої 1268,5 метрів.

Заправляючи машину біля Львова ми зрозуміли, що в нас є ще 2 вільних місця. Один дзвінок телефону і дивом знайшлися люди, які захотіли в неділю зранку(ми подзвонили приблизно 7.45) відкликнулись на пропозицію поїхати з нами. Це були давні друзі Саша і Мирося зі Стрия. Через 30 хвилин наша машина вже зупинилася біля їхньої хати. Видно було, що не очікували новоспечені туристи від нас такої оперативності, але близько 8.30 всі вже сиділи в мишині і виїжджали з Стрия в сторону Сколе. Тоді ми ще не знали що нас чекає попереду :-) 

 

Близько 9 години ми підїхали до початкової точки нашого маршруту, магазин "Рукавичка", який знаходится на трасі Київ-Чоп в місті Сколе. Зупинившись там(залишили нашу машину на стоянці) ми зібрали свої рюкзачки і вирушили в дорогу.  Стоячи біля початкової точки не зрозуміло, де починаєтся маршрут, але ми підготувалися заздалегіть. В переддень поїздки я і Лариса прочитали в інтернеті відгуки про похід на Парашку досвідчених туристів, і приблизно знали, що потрібно іти від траси в гору спочатку під високовольтними лініям, і хоч там стежки як такої і не було(просто були повалені дерева) ми почали дертисяна гору. Після стрімкого підйому під високовольтними лініями іде невеличка поляна поросла травою. На цій галявині видно напрямок лише за витоптаною травою і ця стежинка підвела нас до входу в ліс, де вже іде добре помітна широка дорога, по якій ми вирушили. Старт наш був сповнений ентузіазму і пішли ми взявши високий темп, але через 5 хв підйому всі зійшлися на думці, що будемо іти повільніше, лунали навіть думки про те, що впринципі тут можна і зупинитися і вважати це вершиною Парашки:-) Це звичайно було жартома, бо ми наполегливо рушили далі. Дорога наша пролягала через ліс, ми зустріли багато грибників але от грибів майже не було, лише такі червонуваті і як хтось казав, хворі вітрянкою, бо рясно всипані цятками :-) Так і ішли ми, час від часу зупиняючись для фото. Десь на третині шляху має бути джерело, але воно висохло, тому звертаю увагу для тих, хто планує аналогічний похід, беріть з собою воду і НЕ покладайте надій на джерело. В лісі трапилося лише одне місце ,де можна було сфотографуватися на фоні гір, що ми успішно і зробили, а наш підйом продовжувався: і не було видно ні кінця ні краю. Близько 11 години ми нарешті вийшли з лісу на середньої величини поляну, де і зробили привал на перекус. В очах було бадання посидіти і мені здалося, що це були одні з найсмачніших канапок в житті. Але я добре розумів, що підйом буде продовжуватися, ми ще навіть на хребет не вийшли, тому, перепочивши 15 хвилин,всі продовжили сходження. Потім виявилося, що ця поляна є приблизно половиною шляху. Далі ми знову ненадовго зайшли в ліс і через 20 хвилин, нарешті, вийшли на хребет. Ми очікували звичайно сонця, але не сталося, як гадалося. Ідучи лісом ми не бачили куди ідемо і скільки буде тривати цей підйом і вийшовши на хребет ми ввійшли в хмару і бачили лише на 50 метрів вперед. Частина дороги на хребті набагато лекша за підйом в гору, бо тут чергуются незначні підйоми з спусками та з рівнинними відрізками. Але тут постала наступна проблема, ми не знали через густий туман де ж та вершина. Пройшовши близько годину по хребту виникло логічне запитання(нічого не було вино через густий туман), а чи не пройши ми вже вершину? Але я настояв, щоб ми йшли далі. І десь близько 13.00 ми все таки вийшли на гору. Емоції переповняли. Був лише один нюанс, це погода. На фотографіях видно на скільки густим був туман. Окрім туману був шквальний вітер. Але це ніяк не повпливало на мій настрій. Сфотографувавшись біля хреста ми посідали на невітряній стороні гори і трошки відпочили. Анатолій пішов запускати повітряного змія, яким через вітер було важко керувати. Були ми на вершині близько години, і коли на гору прийшли ще 2 туристів ми зрозуміли, що час повертатися. Орієнтовно спуск розпочався в 14.00. Я думав, що шлях назад буде легшим, але тут я помилявся. Поки ми йшли, випав невеликий дощик, і намок грунт, і треба було дуже вважати, щоб не послизнутися. Ішовши вниз ми зустріли ще 2 групи студентів, які йшли на гору. Ми пройшли весь маршрут майже без зупинки, лише один раз зробили паузу на чай. Стомлені, але щасливі, в 17.00 ми повернулись до машини, мінімально поділилися враженнями, зібрались і виїхали в сторону Львова. Всі залищилися задоволеними. Перед початком маршруту ми не уявляли, шо підйом триватиме 4 години і спуск - 3 години. Часом було важкувато і була спокуса вернутися не досягнувши вершини, але наша наполегливість взяла верх. Я особисто досягнув потрібного результату, мені дуже сподобалось. Дякую Ларисі, Миросі, Саші і Анатолію за прекрасну компанію і незабутні враження!

 

ps: Вирушаючи в похід ми сподівалися позбирати гриби, навіть взяли по пустому кульку. В результаті ми не знайшли грибів і назбирали оперативно попри трасу по дорозі додому :-) 

Початок маршруту, всі в зборі і повні ентузіазму. На фото видно початкову точку маршруту і саме тут ми залишили нашу машину.
Фотопауза в лісі. По дорозі зустрічалося 2 чудернацьких дерева, біля яких ми фотографувалися.
Спільне фото на фоні гір.На задньому фоні, якщо не помиляюся, виднієтся саме Парашка.
Після безперервного 2-годинного підйому ми зупинилися на чай. 
Так позначаєтся маршрут Сколе-гора Парашка-Майдан. По цих відмітках ми знали, що ідемо вірним маршрутом.
Вийшли на перевал. Важчу половину маршруту подолано!
Ідемо в хмару :-)
От і вершина. Радості немає меж!
Пам'ятний камінь недалеко від вершини.
Дорога назад, ми змучені і щасливі водночас.